Як везли назад його, мертвого,
голова тряслась на вибоїнах,
а повіки його не рухались
і мовчали вуста його зціплені.
Як везли його знов до селища,
То дівчата вклякали по вулицях,
Стаючи у багно колінами,
Дехто знав його, дехто вперше чув.
І портрет його, перехрещений
У кутку однім, навскіс, стрічкою,
Всім показував, що за парубок,
Що за син він був, ледь усміхнений.
І такі ж були там, під Крутами,
Як і він, лягли білим холодом,
Безневинними-винуватими
Послужили жертовним келихом,
І вкладають у землю келихи
За одним один, за одним один...
В небі сірому каламутиться
І благає зір, геть заплаканий:
Душе, ти лети, вже відірвана,
І знайди в гаях, нам не видимих,
Побратимів тих, що їх згублено
Через той вогонь, що й в тобі горів.
Ти продовж отам свою молодість,
На землі жорсткій занапащену,
Немиловану, покалічену,
Як у тих, хто жив Україною
До останнього свого подиху.
