Історія топить нас дощем
Ми ніщо, зірвавшись з урвища
В темний проміжок віків.
Нахлиставшись горя вщент
Так і впадем, і забудем світ.
Так для чого ми по землі снуєм?
Яка різниця, хто скільки має?
Цвинтарна тиша красномовно відповідає
на пусті, нікчемні поривання.
Я також впаду колись...коли? Не знаю
Все полине без мене у вічний кроговорот
Буде літо і осінь, будуть сонце і трави.
Але світ змінити по-правді
Я не в змозі...
