До одного друга...
Сльоза скотилася непрохана...
Ти - між світами... сам-один...
А серце билося сполохано:
Там, на кордоні, поміж стін
Між тим, що звалося державою,
Та часткою, де полягли,
Цю землю окропивши славою
І кров’ю воїни-сини…
А серце потихеньку плакало
В надії – на один дзвінок.
А ти… Спасенною палатою…
Роями голочок-думок…
Самотністю цієї осені…
Не обізвався… не позвав…
Відірваним листком із росами,
Що вітер носить поміж трав…
А ти… Ти чуєш? Знову кличу я!
Прийди! Проміння підбери
Що в вир несе осіння течія,
Підкинь щосили догори!
а живе десь те серце зачерствіле. невдячне, до якого такі вустонька промовляють не словами - бальзамом словесним!..
... заздрю... ( і повторюся, - бо так хочеться ТЕ повторювати: я - читав!..)