Вільною пташкою небо тріпоче в пальцях...
Не приручай його, чуєш, не приручай.
Небо розіп'яте смирно на зоряних п'яльцях
Тихо вмиратиме чемним забутим бранцем,
Мовчки конатиме в путах твоїх бажань...
Небу — свобода і хмари — не приручай.
Дикою кішкою північ вкрадеться в двері...
Не замикай її тільки, не замикай.
В півночі дивні, чужі, не людські манери,
В клітці їй страшно-мертво, немов в печері,
Їй би простори, тіні, забуті сфери...
Півночі — ніч і тайна — не замикай.
Барвним метеликом тиша на плечі сяде.
Не убивай її, прошу, не убивай.
Тиша — легка й прозора, без меду-яду,
Тиша брехні не знає — єдина вада.
Знаєш, вона — покара, вона — розрада...
Тиші — обійми, вечір, — не убивай.
Дивних приводить часом людей нам Вишній...
Не замикай у клітку їх, не замикай.
Враз бо почуєш, як заридає тиша,
Північ в шибки заб'ється гілками вишень,
Небо порветься дзвоном пташиних зграй...
Не замикай, як любиш... Не убивай.