І білий сніг упаде знов до ніг.
Ти знай: погане скоро все минеться.
Якби вона змогла, якби він зміг…
Світ. Може, душа, нарешті, схаменеться?..
Плюс-мінус, поділив, помножив.
Якби раніше на століття жив.
Синець на серці все ніяк не сходив,
Бо ніби навіки вже прислужив.
Літо скінчилося. Як сумно пам’ятати,
Осінні дні, коли тихенько крапав дощ.
Тепер зима. Кого б не запитати,
Та кожен бачить: не видно навіть площ.
Як заплутано все виглядає,
Моя душа тихесенько кричить,
А біль останні стадії вже добирає,
Тіло все болить! болить! болить!
Як би ж ми знали, як зігріти серце,
Як рани згоїти скоріше, ніж в секунду.
Як дограти швидше скерцо…
І потрапити в старе ротондо…
