«В жизни любого человека обязательно появляется тот, благодаря которому ты понимаешь, что стоило терпеть всё то время, что было до него...»
Її весна уже в «мінорі»…
Бо розквіт - літньої пори.
В маленькій офісний конторі
Вона губила вечори.
Де шумно, гамірно довкола,
Кімнатка, «комп», папери, друк.
Панують «власницькі» закони,
Свій запах, відгомін та звук.
Він був задумливим та скромним.
Робота, дім, дорога, сон.
«Тюхтій» - за офісним законом.
Не хам, не мачо, не піжон.
Дружина – суєтна Блондинка –
Усе хотіла Перший Приз.
Та тільки статус «невидимки»
Їй не давав жаданих віз.
Ховаючись у відзеркаллі
Далеких офісних вітрин,
У темряві спішила Галя
Додому. Шлях їм був один
З Романом. Легко спілкувались.
Робота, плани, дім, рідня…
Здається, Галя закохалась
В супутника. Чи маячня?
Два дні у сумнівах непевних…
Короткі дні… задовга ніч…
Себе накручує даремно.
Зізнатися? Не в тому річ.
Їй так хотілось – спілкування.
Та от згадала. З пліч гора!
Хай «віртуальному коханню»
Прислужить – віртуальна Гра.
І ось таємно, вечорами
У грі «онлайн» Героя роль
Зайняв Роман. Прекрасній Дамі
Він надіслав один пароль:
«На трьох вокзалах». На порталі
Не процвіта ні сум, ні злість.
Вони в фантазіях літали,
Довіра, цей нечастий гість
У душах зразу оселилась,
Усе ураз переплелось,
Вони новинами ділились,
Все пречудово так було…
Допоки Жінка не дізналась.
Такий великий був скандал!
Вона нарешті «відірвалась»
За все, що «винен» був Роман.
Підстерігала та провчала,
Зривалась запросто на крик,
Про все зізнатись вимагала
На публіку. Пропав мужик!
Герой звільнився зі скандалом.
(Не витерпів «розборів» шеф)
…Галина в стороні мовчала.
Ночами плакала лише,
Ховаючи свої печалі…
Одного разу, в склі вітрин
Вона Романа помічає
За столиком. Це точно він!!!
Зайшла. Присіла поряд тихо,
І перша мову повела:
«Пробачте. Не хотіла лиха.
Це я вас підло підвела…
Чекала я. На трьох вокзалах.
І плакала… Не в тому річ,
Що я нікому не сказала.
Що день перетворила в ніч…
Не ждала я – такого лиха.
Я так жила… Не грала роль»
І він промовив також тихо:
«То, може, змінимо пароль?»
усміхнули..
