Думки з'їдає тисячна з тривог:
"Того не знаю і цього не знаю... "
Я загубилась в тисячах дорог...
Здається, що себе вже не впізнаю.
Одне за одним миготять міста,
Мій потяг швидко їде поза часом,
А я все залишаюся одна
І рух ось цей мені здається фарсом.
Та ось нога ступає на перон, -
Один із багатьох перонів світу.
Далеко десь знайомий мій вагон...
Час зупинитись, потяг вже приїхав.
Несу багаж із тисячі думок,
Іду самотня, на пероні тихо.
Думок от тих розмотую клубок:
"А пам'ятаєш, ти ж мене покликав?"
