Медом сонця золотого
Напоїла душу…
Позичила ти у нього
Тепло.
Що рани сушить.
Я його!
Збережу для тебе
Єдина. Мила моя…
Якщо колись? Буде треба
Зможу все!
Зробити для того я,
Щоб це
Горе. В твоїй душі…
Минуло назавжди без сліду
За ради тебе. Я стану на ножі
Загину.
Хай з глузду. Я з їду…
Не покину.
Тебе. Я в світі ніколи
Піду за тобою в вогонь
Як Данте пройду
Всі пекельні кола
До ніг припаду…
Відчую дотик. твоїх долонь.
О, музо! Ангеле мій.
Дякую тобі за те,
Що ти подих свій
Чарівний.
І сімя своє золоте
І святий
Погляд. Звернула ти до мене…
І ним посіяла в душу
Весни захват шалений
Яким
Я в собі зло розрушу
Ним
Зможу. Жити любити
Землю людей. І тебе!
На добро лише творити
Пісню,
Що вічно живе.
Залізно
В серці кожної людини
Родить любов ніжність там
Для тебе моя перлина
Створю
В моїй душі храм.
Обіллю
Медом сонця золотого
Тебе еладо. ангеле мій.
Я так, як ти. візьму у нього
Фарби
Я створю з тебе сувій.
Правду
Напишу. Про тебе, про світ
Світлом напишу в серцях
Яке розтопить байдужості лід
Жаром.
Хай поселиться в думках
Чаром
Поезії моєї, моїх сліз
Чесне кредо добра і віри
Весняним ароматом. Зацвіте ліс
Любові
Для кожної людини і звіра.
Без крові.
Музо тобі ж – одне
Промовлю ніжно я:
«дякую, що обрала мене
Поетом
Ти змінила моє життя
Запалила фіоллетом.
