ПРО ГУСАКА ГУСЮ І БАБУ МАРУСЮ
Чалапають... Чалапають удвох...
За ними стільки сходжених стежинок.
Та не сидять, герої мов з книжок
Бо не потрібен їм іще спочинок.
Бабусі майже 90 літ,
А гусаку - 17 на цю весну.
Він й досі гусенят пасе, як слід,
Хоч по пташиних мірках дуже древній.
І баба Муся рано устає.
До сходу сонця - так ще змалку звикла.
Хоча її фігурка за роки
Від літ прожитих до землі поникла.
Чалапають. Тихесенько ідуть,
Вона до нього тихо розмовляє:
"Що Гусю, крутять ноги, дощик ждуть?"
Він дзяволить, мов щось відповідає.
17 літ живе він на землі,
По людських мірках - це життєвий ранок.
А по пташиних він би зник давно
У суп, чи борщ, для наших запіканок.
Бабуся береже його за те.
Що гусенят уміє він глядіти.
Якщо весною пташенят нема.
То у сусідів може їх відбити.
І в приклад ставить п’яницям батькам:
«Дивіться яким треба бути татом.
Та він і очі видере всім вам,
Якщо йому хтось скривдить гусеняток.»
Такий чудний цей Гуся, та й усе.
Вони удвох реліквії, святині.
Колись він внука ще малим щипав,
А внукові 17 вже в родині.
По внукові й рахують ці роки,
Адже гусак на рік від нього старший.
Малим тікав від Гусі навтьоки,
Бо попадало Владикові завжди.
Та вже нездужа бабця доглядать
Свого улюбленця і віддає до доні.
Щоб гусенят у неї догладав,
Це недалеко - поряд на осонні.
Приходить в гості, по межі іде,
І тільки Гуся голос її чує.
Він через тин завжди перестрибне,
І біля баби Мусі бешкетує.
Других щипа, за руки за носи,
До неї тулить голову цибату.
Ну де скажіть взялась оця любов
В простої птиці, диво-гусеняти?
Чалапають... по вигону удвох.
Три гусеняти водять за собою.
Бо й він уже здавати трішки став,
Як батько, вже не справиться з юрбою.
Подивишся, всміхнешся, і завжди
Здоров’я зичиш цій чудовій парі.
Хай сотні літ бабуся ще живе,
І Гуся хай живе в здоров’ї й славі.
16 травня 2013