|
До того моменту все було як завжди… Ніч змінилася на день, встало сонце над багатоповерховими будівлями міста, а за ним і люди, серед яких були і вони. До того моменту у їх житті все було добре, не знали вони ні справжнього горя, ні печалі, ні холоду нічного. А про дещо і зовсім забули, про обережність, і про нестабільність, яка настає при відсутності обережності.
Спочатку була сварка – звичайний компонент, без якого неможливе спільне проживання під одним дахом. А потім, одне необережне слово, цілком звичайне за таких обставин, яке змогло пробудити «щось», що вже дуже давно дрімало, а то й взагалі, вважалось мертвим. Це «щось», захопило слово, і почало розмножувати його, заповнюючи проміжки в свідомості, а потім, витіснивши із неї все інше, повністю нею оволоділо. І це було страшно, коли звичайна здорова людина, одержима ідеєю, закривається в собі, і зовсім відсторонюється від зовнішнього світу.
Вона старалась як могла, намагалась схилити його на розмову, але у відповідь отримувала лише безінтонаційне «все добре», яке підкріплювалось порожнім поглядом і німим виразом обличчя, з якого постійно сповзала, насильно натягнута посмішка. Здавалось, спочатку він ще намагався боротись зі своїми нав’язливими ідеями, але, схоже, ця битва була програна ще до її початку, бо він і не збирався її вигравати. Відкинувши свого останнього союзника, він пустив все на самотік, і, очевидно, забажавши тиші, попросив з ним просто полежати. Не сміла вона йому відмовляти, зважаючи на його стан. Обіймаючи і цілуючи, вона намагалась розрадити його, або, хоча б, якось відволікти. Говорила, що кохає, що слова сказані під час сварки не відповідають правді, адже вони спеціально підібрані, щоб зробити опоненту боляче… Але він уже нічого не чув… Зрозумівши це, вона вирішила перечекати, і, міцно обійнявши його, як завжди, задрімала.
Крізь сон вона чула, як він піднявся, походив по кімнаті, взяв щось, потім пішов у ванну, і там замкнувся. А через деякий час ввімкнув воду.
Коли вона прокинулась він сидів на краю ліжка, тремтів, і як заведений пошепки повторяв одне лиш слово, та воно було вже інше. Побачивши це, вона обняла його, та він був наче кам’яний, а на питання «що сталось?» або «що ти робив?» у нього була лише одна відповідь: «пробач». Нинішня ситуація почала її лякати. Вона обійшла квартиру, але нічого дивного не побачила, тоді поставила чайник, і повернулась до нього. В кімнаті нічого не змінилось, а коли вона попросила його прилягти, або хоча б вкритись пледом, він почав знімати шкарпетки, пояснюючи це тим, що йому холодно. Шкарпетки були мокрі, як і поли штанів від піжами, яку вона нещодавно йому подарувала. Після того, як вона закачала кожну штанину, взяла сухі шкарпетки, і, зігрівши їх подихом, обережно, але швидко, щоб не вийшло тепло, надягнула їх на його холодні ноги. Якраз закипів чайник. Вона обкутала його пледом і побігла на кухню, а він, тим часом, сів подалі на ліжко, спершись спиною об стіну.
Вони сиділи, пили чай і дивились улюблений серіал. Потім, вона лягла йому на ноги. Відчуваючи як йому стає краще, ставало краще і їй, адже в такому стані вона його ні разу не бачила, і це її добряче змусило понервувати. Але вже все позаду, вони як завжди разом, і як завжди п’ють чай і дивляться серіал. Що може бути приємніше…
Та от, закінчилась серія, і він, перевівши погляд на неї, почав гладити її по волоссю. А потім був поцілунок… ще один… Ці поцілунки зливалися в один, довгий та пристрасний, який не міг просто перерватись і переріс в щось більше. Йому уже не потрібен був одяг, щоб зігрітися, адже вона залюбки зігрівала його теплом свого тіла. Їх рухи були впевнені та злагоджені, як єдиного механізму, який був створений лише для одного. І він виконав своє призначення. Настала очікувана і така бажана кінцівка. Хвиля відчуттів пройняла їх наскрізь, і наче очистила від морального бруду, що накопився всередині за цей період.
Потім була спільна ванна з пінкою та довгою розмовою, знову чай із серіалом, а потім спільний сон, який вона так любила за те, що ніколи не було холодно.
Але прокинулась у холодному ліжку, і ще довго не могла зрозуміти, як він прокинувся раніше, і чому вона цього не помітила. Безрезультатно покликавши його кілька разів, вона вирішила подивитись де він і що робить. У ванній кімнаті горіло світло, а біля дверей валявся її халатик, подарований ним на чергову річницю. Вона обережно підняла його, наче речовий доказ, і він виявився без пояса. Все, що було в її силах тоді – це стояти перед дверима, втупившись поглядом в матове скло, і вслухатись в дзюрчання води. Безпідставне відчуття жаху що наче підкралось ззаду, повністю заволоділо нею, не даючи навіть зробити подих. Кілька разів за ті лічені секунди ступору вона уявила собі, як прочиняє двері, а там він, просто заснув, приймаючи ванну. І от настав момент істини, вона схопилась за ручку і похолола… Двері були замкнуті з середини. І це було дивно, адже вони ніколи не закривались одне від одного. Моментально страх переріс в істерику. Вона била кулаками об двері і викрикувала його ім’я. Потім знов втупилась на секунду в скло, після чого замахнулась і розбила його. Рука пройшла наскрізь і добряче постраждала, оскільки пальці більше не рухались. Та вона не зважала на це, і, замінивши руку, все ж таки змогла відкрити двері. Але те, що довелось побачила було зовсім не очікувано. Він не лежав у ванній. Він висів над нею, в піжамі, яку вона йому подарувала, на поясі від халату, який він подарував їй. Вона кинулась до нього, намагаючись його зняти, або чимось зарадити. Але все, що вона змогла зробити – це прикрасити багровим рум’янцем його бліді щоки. Він вже охолов і закляк. Від безпомічності вона впала на коліна. Дивлячись як її сльози та кров вбирають його шкарпетки, які вчора він зняв мокрими. Вона хотіла щоб та вже швидше витекла, щоб вона не дивилась більше на нього, бо він більше не дивиться на неї.
Але не все так просто. Вхідні двері з гуркотом вдарились об стіну. « Поліція » – прозвучало суворим сухим голосом. Це було останнє, що вона чула, перед тим як втратила свідомість. Очевидно, почувши крики, допомогу покликали небайдужі сусіди, які завжди дратували своїм втручанням.
Прокинулась вона знов у холодному, але вже лікарняному ліжку, до якого була пристебнута наручниками. ЇЇ звинувачували у бездіяльності, та звинувачення їй пришити не вдалось, оскільки тригодинний допит свідка не зміг пролити світло на події того злощасного дня. Вона постійно, слово в слово повторяла свою історію, а коли слідчий говорив, що повішаний, якого вони знайшли уже як 14 годин був мертвий, та замикалась у собі і починала плакати, а через хвилин 15 знову повторювала свою історію.
Тепер вона в психіатричній лікарні. І до цих пір бере дві чашки чаю, коли сідає перед телевізором, який іноді навіть не ввімкнений. І, щоранку, прокидаючись в холодній постелі – кличе його по імені, а потім, плачучи, іде по чай.
ID:
621396
Рубрика: Проза
дата надходження: 16.11.2015 00:45:38
© дата внесення змiн: 16.11.2015 00:45:38
автор: LeV
Вкажіть причину вашої скарги
|
