Ніякої романтики, ніякої води,
Любов така сучара - карбує всім сліди.
На ліво друзів водить, вибльовує слова.
Постійно щось доводить; палає, як дрова.
Чекає у провулку цілунків запальних,
А після того в шлунку метеликів стальних
Розводить, наче в хащах, а нам здається знов,
Що нас лоскоче ззовні невидана любов.
Вона плодила горе, вона співала гріх,
Любов хотіла б зразу застрілити усіх.
Але такій хитрунці дозволено одне:
По двоє лиш чіпає за серце молоде.
Вона крадеться тихо, гачком зшива людей,
А потім вириває ті часточки з грудей.
Любов така сучара, їй завжди все одно:
Шматки й огризки серця - складає у рядно.
І під покровом ночі, коли "кохані" сплять.
Любов копає яму, завглибшки метрів п'ять.
І пара ще не знає, що їх чекає вже
Любов їх розрізає невидимим ножем.
Колишнім вже не станеш, теперішнім також.
В майбутнє заглядаєш, а там одна ...
Кидаєшся словами в несвячених осіб,
Ти ходиш, наче мертвий, тобі лиш треба гріб.
Любов така сучара, карбує всім сліди,
Дарує нам надії, сама жере плоди.
Розбиті люди ходять по втомленій землі,
І топлять власні мрії у чорнім джерелі.
"В этом мире я ценю только верность. Без этого ты никто и у тебя нет никого". (В.Высоцкий)
Правда, у кохання багато облич. 
Але воно не може бути злим, інакше то вже не кохання, а шось інше... 
