Була б сім’я, то був і дім…
І було весело у нім,
Щасливо було б що години,
В коханні би росла дитина.
Зростала в теплоті турботи,
І віддано робила кроки,
Із втіхою усе б робила,
Й батьків своїх за все цінила.
Була б сім’я, то був і дім…
Й тепло завжди було б у нім,
Були б сніданки і вечері,
І дні народження веселі.
І навіть миті у петлі,
Підтримку мали б кожні дні,
Мали б опору і бажання,
Усі здолати ті терзання.
І певно просто так для втіхи,
Усіх кохати і любити,
Вночі із теплоти тримати,
Обнявши їх не відпускати.
І все для них таких коханих,
Усе завгодно, й того мало,
Адже нема взамін що дати,
Аби не було що втрачати.
Була б сім’я, то був і дім…
І щастя й фарби рідних стін,
Було б бажання повертатись,
А не самому залишатись.
Адже самотність це хвороба,
Це смерть повільна і сумна,
Вона тебе залишить в днині,
В жорстокім світі до кінця.
Була б сім’я, то був і дім…
І це усе що я б хотів...
А не самотність кожні дні,
Котрій так гірко як й мені.
А.А. Отченко 4.11.15р.