Над прірвою вчимося жити,
Під зірками, котрих вже немає давно.
Вчимося без краю любити,
Мовчати, терпіти;
Надію тримати в руках.
Як в старому німому кіно
Це життя чорно-білим
Ніколи не стане,
Це життя має безліч відтінків і фарб,
І, повір, це і є наймогутніший скарб –
Білий сніг, що під сонцем гарячим не тане.
Над прірвою любов – яскрава,
Бо кожна мить остання й нетривка,
Солодка і гірка,
Як день і ніч,
Як тепла зранку кава,
Як голос твій – оголений і чистий,
Що душу наскрізь пропіка
Червоним як вогонь намистом,
А потім зцілює холодним подихом
Джерельного струмка.
1 листопада 2015
