Усе не те, усе не те й в нікуди.
Образи, сумнів, докір, каяття.
Ми всі такі мавпоподібні люди
Пограти намагаємось в життя.
Моє, твоє, загальне, тобто спільне.
Ніщо нікуди просто не пішло.
Та ще й кохання в когось неподільне,
А в когось жито в полі не зійшло.
У того сват повішався в суботу,
А тому жінка зрадила сто раз.
Хтось запізнився вкотре на роботу,
У когось вкрали золото й алмаз.
Враховувати тільки все погане?
А жити як, коли усе не те?
Коли пройдуть всі бурі й урагани,
Чи ми тоді згадаємо святе?
Хто згадає, а хто й ні - всяк по своєму ступає по житті. 
