Забагато слів, які ніколи не скажу. Вони як ті вітри, які незнамо де починаються. Рвуть серце, ребра, душу. Рояться як бджоли в голові. Жалять зсередини. Намагаються знищити мене. А я все мовчу.
Та понад усе хочу, щоб ти про них знав. Відповів взаємністю. Взяв мене за руку і повів з собою в життя. Все далі і далі. Від світанку і до самого заходу. Нашого з тобою сонця. Хочу торкатися твого обличчя. Казати, що ти для мене все. І не боятися втратити тебе. Не тремтіти від холоду, а знати, що ти завжди зігрієш своїм теплом.
Заради тебе руйную плани на вечір. Наступні вихідні. Життя. Ладна подарувати себе тобі відтепер і назавжди. Тільки відчувати тебе поряд. Навіть за тисячі кілометрів. Поряд. Душею. Серцем. Подихом.
Та всі ці слова так і залишаться несказаними. Ніколи не вилетять з моїх уст. А понад усе хочу, щоб ти про них знав.
