забери,
пригорни,
вбережи,
заховай у долонях, коханий,
і згубитись не дай на межі
між мо́їм і тво́їм світами...
я втомилась без тебе зело́,
побувавши у долі у приймах,
відігрій моє серце теплом
слів трунко́вих твоїх і обіймів,
і признання своїми вустами
ти щоднини на шкірі тавруй
до екстазу,
до болю,
нестями!
і себе лиш зі мною римуй...
** зело́-дуже
саму кращу і саму кохану
заховати у серці на дні?
ця поезія вищого стану
не належить одному мені!
хоч між мо́їм і тво́їм світами
таємниця існує давно,
я не можу одними вустами
куштувати безцінне вино...
до екстазу,
до болю,
нестями
моє серце - тавро твоїх рим,
обіцяю - усе, що між нами,
збережу, мов найкращий інтим!
корозлик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно! Ти ще така молода! Хочеться, щоб збулися твої мрії, Оксанко.. Рада, що знову почала писати.. А де ти діла вірші, що писала раніше? Зберегла хоч?
корозлик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та це Осінь так впливає, Надіє, дякую Вам
а вірші відклала для онуків