Він пив вино та не було похмілля,
А Львів немов шалений реготав:
- Весілля, о яке вже там весілля?..
Холодний день чумою запалав.
Якби ж і в гожий день ми так кохали,
Щоб і без солоду південного вина..
Щоб і весна бурхлива і тумани…
І в цім тумані вірний він й вона.
О Мікеліні, ніжна Пелагія…
Яким коротким видалось життя,
Останній раз так серце заніміє,
Останнє слово «Мій» і «Ти моя».
Хай кожен день несе мільйон історій,
Та ваша і прекрасна і сумна,
У невагомості легкій, прозорій
Було кохання і була чума.