Епіграф (згадавши телепередачі О. Іванова «Вокруг смеха»):
Осінь, сумно на душі,
За вікном пронизло вітер віє.
Боже, ти мені скажи,
де вони беруться отакії,
ви мені пробачте,
«осьвірш́і» ?
***
Упав із тебе – як з коби́ли!
Немов би зрізаний косо́ю
тією, що траву косили,
а не виси́ть за головою!
В поло́н ти брала мене тілом,
тому, що бо́сою прийшла.
І не в очах тут навіть діло,
хоч зовсім ко́сою була.
Вся спра́́́́́́ва в пе́рсах, як в озерах,
що розлились на живот́і.
Я в них тонув, немов соки́ра,
ось та́к буває… у житті.
Твої бездонні косі о́чі
мене хотіли утопить.
Однак не дався проти ночі
тобі цю мрію я здійсни́ть!
Незримо ти мене зв’яза́ла,
спови́ла силою ЗемлІ,
ще й додала своє нача́ло,
щоб ми зустр́ітися змогли.
Я спа́сся! І пишу до тебе
віршо́м, немовби сопляко́м.
Поета кривдити не тре́ба,
його не зробиш топляко́м!
13.10.2015, Миколаїв
А ось «твір» Дмитра Дробіна, на який мною написана ця пародія:
С тебя упал я как с коня
С тебя упал я как с коня.
А может быть сражен косою.
Пленила быстро ты меня,
Придя нагою и босою.
Озерами бездонных глаз
Я был в тебе спасен-утоплен.
Пишу тебе стихом сейчас
Я поэтические сопли.
Незримо сила нас связала.
Она энергия Земли.
И в этой силе есть начало
Чтоб встретиться с тобой могли.
12.05.11 Дмитрий Дробин
