"Мені не можна розум втрачати,
Бо може доведеться обирати
Яким життя вбачати
і як все успадкувати."
Поки дзвонарі ще мовчать,
Я можу спокійно дишать,
а коли дзвін вже проб'є
і годинник пісню закує,
будем ми в одном місці стоять
й себе якомсь являть.
Та коли ж цей час буде,
доля про нас вже забуде.
Понеже кожнен свій шлях здобуде.
А коль вже шляхи і перетнуться,
молюсь боже, що вони зійдуться.
Багряним полум'ям серце палає
ось день у день воно місця не знає,
Від цього й себе замикає,
ясні січневі ночі спати не дава́є.
Бо квітка що запалила його
п'янкого нектару собі залишає
Адже тліючого серця не мого,
сили згасити не має.
А квітка ця не проста.
Запашна, помпезна й без хреста,
вродлива чутка й незвичайна
...дотик до квітки цієї ран не залиша, бо квітка прекрасна й ніжна
а стан її ... бездоганний.
