Рідна змучена моя Країно
Годі вже гірко тужити
Нещадно покладена на коліна
Вставай Могутня Україно-час жити
Сльозьми спокон віків вкрита
Ти, що свободи ніодколи не мала,
Коли була в зародку ще вбита
Віками шукала славетного фіналу
Матінко своїми дітьми полишена
Одчас діти у розбратах гудять
Гарна, ніжна, строга й спантеличена
Зі зневагою Плюють, іі чванять
Незграбні нащадки великої землі
Милосердна матінко годі журити
По синах порхаючих наче джмелі.
Скільки ти будеш це терпіти
Злидні Розбрат й гніт
Скільки будеш ще молити
бога, а не тебе клятий содоміт?
Що як ти встанеш з колін
Діти чи побачать тебе?
Ті що ніколи не робили поклін,
Ті яких ти лагідно сповила,
Коли ти будеш гордо й вільно вікувати,
А всі твої сини дочки й онуки
З гордістю на світі Руссю тебе окликати!
Жадаю я почути славетно слово «Матінко-Країна»
Велика могутня шляхетна незламна Україно!
