Скрутили сонце попід обрій в лігво
і лісом хрип з душі у небо пролетів
сичало , сіпалось, як вміло.
у тому мороку що тлін обплів
колючими липкими хробаками вони пронизують ество , висмоктують усе до краплі
усю енергію
і радість і добро
самотня в лісі
серед листя
з твоїм ім*ям на згризаних губах
Наснився
снився
снами
сон
мені в дубах
де вітер плеще всю твою хвилястість
і посмішка твоя реаль фальшива
де очі ті , що загубила
не холод мороку, а сонячна печаль
