Час уповільнює твій шлях угору
Життя унеможливлює завершити те що розпочав
Поступово втративши опору
Ти розумієш, що треба вже вертати все, що позичав…
Тебе вже не цікавить шарм чарівних леді, чи смак терпкої кави
Лише бажання залізти в ностальгію
Скажи друже, ти сам собі злукавив?
І влаштував сон чи вічну летаргію…
Ти ростеш але на жаль не виростаєш
Шукаєш змісту там де лиш пісок і вітер
І пройшовши по вугіллю, знову повертаєш
Назад в надії, що зрозумієш предків заповіти…