Якби земля уміла говорить,
Дізналися би ми про все немало:
З яких народ наш вибрався горнил,
І долі й досі він чому не має,
Як сіяв він жита і як збирав,
Губив і знов знаходив віру,
Орел в степу як груди роздирав,
І як служила вірно йому ліра.
Ще не знайшлись ніде такі гаки,
З яких би не зірвався він додолу,
Карався у неволі хоч роки,
Та повертався, знов, сліпий, додому.
І волю в битвах грізних здобував,
Горів і воскресав з золи, мов фенікс,
Він знав, для козака що – булава,
І вуса, й оселедець здоровенні.
Із шаблею лягав він і вставав,
Щоб честь приберегти собі й родині,
І танцював найкраще, і співав,
Не проклинав оту лиху годину.
Якби земля уміла говорить,
Розповіла би нам вона чимало:
Чому Всевишнього навчивсь народ хвалить,
Хоча в житті лиш землю й віру має.
17.01.2015.
Ганна Верес
