Світло розуму космічною краплею напуває грунт
Темні дерева глузду залиті холодною долею.
В легенях тріпоче холодна ртуть,
Слова зриваються брехнею
Потужною настільки, що розвалюють всі стелі.
Трави гнуться й припадають до твоїх колін,
Ніби королю влаштували синхронний поклін.
Димкий і п*янкий пар тиші
Від мого дому віддалений
Тільки смужками надгробних каменів відьмачих,
Але де вихід звідси, що за ним - я просто не бачу…
