Покручені дивні дуби, що напевно багато чого чули і бачили; Каміння, що своїм видом дає зрозуміти, що вони є свідком багатьох подій, і навіть один камінь наче промовляє загатдкове ГМММ, з виглядом древнього мудреця...
Ловачка - гора, що приховує забуту історію та традицію. З виду звичайна гора, звичайний ліс, що поріс...звичайні дерева.
та чи так воно насправді?..
Тут на цій горі дивні дуби закарбували у своїй пам'яті на віки відголоски минулого.
А по центру галявина, де люди відпочивали, як і нині. Предки святкуючи тут щорічні свята свого природнього календаря, такі як наприклад Весняне Рівнодення чи Белтейн, який тут міг називатись Галан-Маєм.
Та як і зараз настають злиденні часи, коли ворог посягає на твій дім.
Приблизно 1 ст. н. е. племена дакійців вирішують напасти на поселення Анартів, маючи за таємну зброю магію чаклунів…зараз Румуни, нащадки Даків називають цих чаклунів Хултанами.
Я тут багато сотень літ.
Тут проростало і вмирало моє насіння,
В дубраві серед скривджених братів.
Тут щодень плекав безслів'я
В супокої, без відчаю у даль я зрів.
Зрів багато сотень літ
повз пелену хултанів чаклувань,
Куряву ворожої раті, клубки диму.
О, Боги, не відаючі без вагань,
Неметони нищили, чому?
Знати би причину…?
Зостався лише тлін,
Недопалки і обриси румовищ,
те, що косицями увінчане - зів'яло.
Понесли думи святителі
до нових пристанищ.
І все мінялось, зникало,
Наче нічого й ніколи не бувало ...
Та пам'ятаю як колись
сходились ранньою весною,
На сонця дня рівний стан
ватаги в білих шатах
І галявини гуділи від містян, селян.
Пам'ятаю, як Церуннос - батько
Кронського лісу і звірів,
Вартував дерево життя,
Як святителі у колі братів
Гімни співали на злагоди злиття.
Пам'ятаю духмяний хліб із печі,
Ігрища і кошари крашанок
пращурам їх слали відрогами вод.
Пам'ятаю як орачі під молочний,
сонячний серпанок
Випускали духів дому на город.
А ще пам'ятаю любов і пристрасть
в галан-майську святу ніч.
Наша Ловачка вогнями горіла,
Вечірні ватри і коловоди пліч-о-пліч
Білояра-Белінуса старші і молодь чтила.
Лилось зелене зело та вино,
Галаманили дівчата й хлопці, як і нині,
Стрічками обвивали священні древа,
Вплітали щастя у ворожінні,
Коли зійшла ніч травнева.
Та із третіми півнями
Розчинились містерії вогню та ватр,
Відгомін прокотився долиною,
Галдіння, гуляння - зник театр
Вкрились хати жовтогарячою периною.
А я тут стою багато сотень літ,
очевидець злетів і падінь.
Згори вниз я пристально зрію,
краплин пам'яті в мені пракорінь
передати ладунок мрію.
І от, о Духи лісу, нарешті я почутий,
не мовчатиме і цей дивосвіт,
він вже давно не поснулий
як і я - багато сотень літ...
ID:
600837
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 19.08.2015 22:52:26
© дата внесення змiн: 13.02.2017 15:50:21
автор: Печерник
Вкажіть причину вашої скарги
|
