Я забув відчуття землі під ногами
Цю впевненість, подаровану нею
Вже лиш давно невагома нірвана
Сяюче дно я уявляю мішенню
Ще зовсім трохи, декілька подихів
І те, що зву тілом миттю розчиниться
Не вчинене зло, не зроблені подвиги
Розкришиться і знищиться…
Я не боюся плавати в Стіксі у млі
Харон став мені другом і тінню
Боюся вижити, залишившись на дні
Серед сотень калік, жити повільно
