Подаруй мені крила, щоб я міг полетіти…
В вир до неба в далі, там де сонечко світить,
Там де маки ростуть в самоті серед поля,
Подаруй миті ті що бувають казкові.
Подаруй погляд свій, щоб я міг обігрітись…
Мить чарівну в житті, що у серці на вічність,
І зігріте теплом мов на пляжі у моря,
Я залишу в собі подарунок від Бога.
Подаруй дотик рук, свою ніжність в обіймах…
Трепіт тіла й душі,що на волю воліє,
І в буденність пусти, ту шаленість у крові,
Наче вибух з землі, що ніяк не холоне.
Подаруй голос свій, наче пісня він лине…
Наче медом смачним, він так щедро покритий,
І звучить як душа що від щастя взлетіла,
Ти шепочеш слова що дарують ті крила.
Подаруй ти себе, щоб я міг цим гордитись,
Щоб я кожного дня міг до тебе пригрітись,
І коханням ось цим що мене так терзає,
Я здобув тобі все, що для тебе засяє.
Подаруй ти … Мене!!! Бо без тебе не жити…
Це лиш день що від дня у житті все блудити,
І гадати одним, що тебе вже немає,
Де той янгол що був? Чому він не кохає?
Подаруй те життя, що не в змозі забути,
Насолода одна все з тобою лиш бути,
І усе це буття все на тебе дивитись,
І в душі ти моя, та у серці на вічність.
Подаруй ти мені, подаруй…
А.А. Отченко 13.08.15 р.
ID:
599964
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 16.08.2015 08:28:24
© дата внесення змiн: 13.12.2016 20:40:39
автор: Андрій Анатолійович Отченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
