Сидиш у безкінечному замку, що зветься "життя",
Час від часу зі страхом ідеш його коридорами.
Десь його стіни чисті, десь - забруднені різним сміттям,
І купа дверей, до того ж по обидві сторони.
І кожна з них приховує щось потаємне, як сон,
Щось, без чого, як ми гадаєм, життя неможливе.
За одними дверима це дорогий сучасний телефон,
За іншими - купа грошей, які зроблять кожного типу "щасливим".
У якійсь із цих дверей захована безмежна влада,
У якійсь - просто купа матеріальних благ.
Та кожна з цих речей - це життю власному зрада,
І всі ці двері ведуть у пекельний саркофаг.
А насправді, найбільше життєве щастя на Землі,
Це те, чого не передати словами.
Посмішка дітей - те, заради чого додому пливуть кораблі,
Кохання без меж, які окутані лиш щасливими сльозами.
А люди гоняться за дорогим лайном,
Яке в реалі нікому не потрібне.
Усі ховаються за дорогим і гарним вікном,
Яке з часом, все ж таки, від справжніх життєвих речей розтане.
А ти ідеш тихенько коридорами замку цього,
Який тебе не змушує тікати, але і не буде плакати вслід.
Йому все одно, він був давно створений Богом,
Та він допоможе тобі перетворити твій хід у крилатий політ.
Для польоту коридорами треба жити так, як відчуваєш їх,
Треба відчути кожну з дверей, але заходити лише у найважливіші.
Іти лише туди, звідки звучить ніжний дитячий сміх,
Тільки тоді ти будеш справжнім, найщасливішим.
ID:
598980
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 11.08.2015 13:19:15
© дата внесення змiн: 11.08.2015 13:19:15
автор: Lightbis
Вкажіть причину вашої скарги
|
