Із Поліною Катруся – не розлить водою.
Всюди разом бути мусять. Дружбою такою
Всяк хотів би похвалитись і в дівчат того повчитись.
Але якось чорний кіт їм дорогу перебіг –
Посварилися дівчатка через ляльку, що у Нати:
- Ми, Поліно, більш не друзі: лялька гарна у Натусі,
Ти такої, бач, не маєш, то й по всьому. Грай, з ким знаєш.
Засмутилася Поліна та й пішла до хати.
День минає, другий, третій. Сумно стало Катрі:
Ната з лялькою весь час, а ось їй до пупса зась…
Каже мамі Катерина: «Що ж мені робити?
Як могло такеє статись? Як нам помиритись?»
Мама їй відповідає: «Чом усе так? Міфи знають».
Місяць, гарний парубійко, палко закохався
В Сонце – уродливу дівку, довго залицявся,
Вже й сватів заслати мав. Раптом Зо́рю пострічав –
Тиху-тиху, яснозору – і в її очах, як в морі,
Молодець наш потонув, а про Сонечко й забув.
Цілий день, до опівночі прогляділо Сонце очі,
А коханого немає. Чи нездужає, хто знає?
Коли бачить: із-за рогу Місяць вийшов на дорогу,
Проводжаючи Зорю. Сонце каже: «Не прощу!»
В руки узяло меча і за Місяцем на шлях.
Що було – не нам те знати, тільки Місяць став щербатим…
- Бачиш, доню, зрада – біль. Більше зопалу не дій.
Поясни усе Поліні, і не завтра, краще нині.
Запроси її на чай.
……………………………………………………………
- Ти, Поліно, вибачай.
Помилилась я…
- Катрусю! Я не се́рджуся: ми ж друзі…
Із Поліною Катруся – не розлить водою.
Всюди разом бути мусять. Дружбою такою
Всяк хотів би похвалитись і в дівчат того повчитись.
Хм... Виходить Місяць в нас -
Той ще хлопець - ловелас...
Ну, а Сонце - жінка справжня -
І ревнива, і віжважна:
Он мечем як рубонула -
Аж пів місяця утнула....
Гарно Пташка написала -
Нам про все це розказала...
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
все правильно виходить, Любонько, бо не могли ж пращури нам залишити на згадку неправду дякую Вам