І тільки сон тебе тримає
В руках, міцніших за весну,
Він твою землю обертає
У хуртовині напівсну.
І ти сніжинкою кружляєш,
Боїшся з неба теплих злив,
Сухим листочком опадаєш
З гілок, опущених у дим.
Любов твою припорошило,
Втомило важкістю ходінь,
А за вікном постійна злива
Забрала сили у прозрінь…
І знову ми – сніги з вітрами…
Куди і нащо летимо?
Себе ми власними руками
Весни позбавили давно…
І хуртовина, хуртовина…
Це наше тіло і душа,
Не наша втім страшна провина,
Що залишилася зима…
Хіба?
17.06.2015
