Мене знову щось надихає,
Утуплює носом у фарби,
Пориває м’язи на рух.
І разом безперервно вбиває
Те, що мене вбиває завжди,
Що поділене ціле на двох.
Сьогодні мене тягнуло йти,
Крок за кроком далі кроки,
Давали силу ногам власні пісні.
У мене не було загальної мети,
Змінював почергово пташок гуки
На музику чи відривався у помислі.
Це була краса, це був масштаб,
Була також заніміла монументальність.
Яка ж тут і суперечливість пейзажів!
Всі описи та розписи – то штамп.
Я не передам свою ментальність
І того, як, кричучи у шумі, собі ожив.
Сосни втішили свіжістю, однозначно;
Хвилі подавали хвилюючі знаки,
Вітер додавав рішучої динамічності.
Пізнати кожну стежку аж лячно.
Закинув на гілляки чакри своєї гаки,
Щоб не забути і дружнього лика вічності.
Мене чарує різна краса,
На хід думок впливає,
Може задобрити розсуд.
І падає на чудо ряса
Зразу, як бажання її торкає
Людське і моє. І зайвий суд.
19.04.2015. Кйв, крсл.
\PzN/.