Ходжу мов в тумані я і серце болить,
Людським пересудам я повірив на мить.
Туманами ревнощів я зір притупив
І все чим пишався я навік загубив.
Десь там за туманами щасливим я був,
Десь там за туманами тебе я забув.
Десь там за туманами коханим був я,
Десь там за туманами кохана моя.
Навіщо повірив я безжальній брехні,
Нема тепер спокою на світі мені.
Навіщо розсталися-тепер не збагнуть,
А ми ж намагалися щасливими буть.
З тобою б зустрітися і все з’ясувать,
Туманов цю пелену навік розігнать.
Не вірте закохані медовим вустам,
Що сіють отрутою із заздрощів вам.
(Лесь Лугинський)
