За картиною К.Роландо
В піалі озера дрімає розчин днів.
Покликаний, злітає перший спогад
В магічній кулі – бульбашці легкій,
Неначебто проспіваній по нотах
Вечірніх барв у відблиску свічі. Пора!
Ступають по воді латаття кроки,
Немов Христос. Хвилин тече хорал.
Питає гойдалка зі скрипом: «Хто ти? Хто ти?»
Магічних бульбашок сміється в очі скло:
Який ти справжній? За яким туманом?
В піалі спогадів таємне вабить дно…
Спиває вечір світло дня із гами…
так тут це і називають таким простором, і аж піняться багато хто, а не пускають в нього: "що, правити?! ви мені будете підказувати?! мене вчити?!" - і так подібне.
а саме такого вишукую: цікавих і небайдужих до мого особистого простору людей. бо мені він одному - непотрібна річ, тягар, смуток і суєта душі в самій в собі
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
суєти й у мене вистачає а підказую тільки тим, хто про це просить
маєте ще і відчуття краси, мальованої душею і фарбами майстра пензля...
так, певно, і має бути: обдарований у одному - обдарований у всьому. а ще б - щастя народитися в іншому вимірі, чи в іншій країні, серед інших правил і потреб - і день народження був би знаменним для такого великого числа інших сердець
і дякую за втручання у "особистий простір!"
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
кожна людина народжується в призначений їй час, тому наше завдання з'ясувати це призначення і якомога менше наробити помилок чи, принаймні, усвідомити їх і намагатися не повторювати вдруге. звісно, про лихоліття краще читати в підручниках історії (ідеальний варіант - обійтися взагалі без них...), та якщо вже судилося жити в такий час, то треба намагатися залишатися людиною.
а щодо простору щось не зрозуміла... далі коментів і технічної сторони вірша намагаюся не йти... вибачте, якщо чимось завинила...