Ви живете в лайні,
вам не треба ні світла,
ні повітря, ні чистой води.
Вам на голови сруть - ви чекаєте літа.
Ви чекаєте щось і не чуєте Діда!
"Дід старий і дурний, він кидає слова на повітря!
Дід не шарить! Не в тємі цей дід!
Він не знає, що модно тепер.
Їсти гній, загортатись в лахміття... ммм
Ну скоріше би він вже помер!"
Вам кидають лайно
і кричать "Шоколадка!"
Як "військові в огні канонад"
біжите ви до неї, і ви давитесь
і не маєте гадки, що ж насправді таке шоколад.
Раптом сталося диво.
Хтось сказав:
"А Якщо дід правий?
І можливо, ми можем дістати до світла...
Нам лиш треба прикласти зусиль?"
І тут замахав він руками,
зателіпав ногами, і випрямив стан,
і поплив догори. А йому навздогін сві кричали:
"Неотесаний довбень! Маленький болван!"
І хапали за ноги і не відпускали.
Він бився в конвульсіях і шалено кричав.
Але що це? До чого це раптом
ненароком він пальцем дістав?
Щось легке, щось пречисте і світле,
Щось таке, чого світ не видав!
Цей Юнак, цей настирливий хлопець дістав до повітря.
Тільки іншим... не показав.
Він не зміг показати,
Бо Вони вже привикли.
Їм так добре.
І він заридав.
Ну невже, ну невже не знайдеться нікого,
Хто його би підтримав, хто б підтримав хлопа молодого,
Хтось, хто б рученьку свою подав?
І подав.
Дід подав.
Свою зморщену руку старого.
І тихесиньким голосом хрипло сказав:
"Бачиш синку, ти єдиний повірив.
Ти - єдиний! зумівся чогось досягти.
Ти зумів дотягнутись до світла!
Але люди не хочуть з такими іти...
Для таких, як от ми вже придумали слово.
Запасайся вином і бери автомат!
Три коротких склади!
І більше нічого.
Я вітаю синок, ти тепер - ПСИ-ХО-ПАТ