"Де солодко було - там буде терпко" -
мінливого життя незмінна суть..
Я більше не пробачу, не поверну, -
минуле вже не має тих висот.
Так вміє тільки доля - необачно
сховати в своїм зорянім саду,
мої сліди, яких ти вже не бачиш,
твої стежки, якими вже не йду.
Так вміє передбачити лиш серце
в тремтінні здогадок бурхливої ріки, -
що світ, мов терези, не похитнеться
і вже не поверне в забуті дні.
Покотить час, мов яблука по сіні
і проковтне колись усі жалі,
я буду неодмінно світлом дивним,
щоб пам'ятав мій світ у час журби.
Але твій погляд, запах твій і голос
забути буде вище моїх сил -
ти будеш зігрівати серце щораз
в розлуці миті сліз пекучу сіль.
А я з тобою дихатиму поряд, -
в найдовших снах, в навіяних думках.
В обіймах ласки, - зболеного слова
торканням найтеплішого рядка..
Десь там паде гроза із небокраю,
зливаючись з земним серцебиттям -
це я тебе крізь вічність обіймаю...
Це ти мене цілуєш крізь життя...
