Палата. Запах хлору по кутках.
Дівча під ковдрою, в бинтах,
скрутилось від холоду кімнати -
єдиний спосіб подрімати.
По коридорах човгають ногами,
на дворі́́ - вода, пролитими сльозами,
зашиває тріщини сухих доріг,
і б'є по скронях як батіг.
Крізь покривала колючої тканини,
проривався погляд маленької дитини.
Погляд тої, що тягнулася до стелі,
де, сірістю звичайних акварелей,
розливались думи про небесні зорі.
Стеля камінь. І у неї він прозорий.
Під кашель, хрип та вуста́ бліді́,
вона душею тихо, у воді,
купалася у безлюдному кварталі,
скакала по землі, і листя опале
вона збирала у золотий букет -
її життя щасливого макет.
Барабанним громом розтилалось
те життя, що, нажаль, не склалось.
Залишилось лиш у холоді поспати,
у стелю дивитись і просто мовчати.
Ну як завжди по душі пошкріб...вмієш це робити...молодчинка, поезія чудова...трепетна..смислова...і українською, все таки писати умієш...так що не прибідняйся...
Гарно Сашка справді
Саша Юст відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00