Сьогодні вірші слухала душа,
Вона, немовби, досягла нірвани.
Від почуттів була я, наче п'яна,
Стан, досі, цей мене не полиша.
Ті щирі очі, посмішки привітні
І злива дружніх, добрих, теплих слів
Причислила цей день до диво-днів,
Які в житті весняним цвітом квітнуть.
У колі друзів затишно мені,
Хоч зустрічі такі, на жаль, не часті,
Та, що вони існують, вже є щастям,
Серед буденної моєї метушні.
ото б їй так по всіх дніх наших: аби вгомонити-втамувати власну спрагу - давати їй волю самій творити, або йти і ситити чужим словом, що і лікує, і теплом гріє, і в обійми дружби цю душу бере.
красна річ написалася душею, що знайшла своє!
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
буденна метушня забирає всі сили,а так хочеться літати .душею.між хмар.я радий за Вас.а ще знаю ,як перекласти "маленький зайчик".Нехай серед буденності життя буде побільше свят для душі.
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
буденна метушня - це таке хитре створіння, що засмоктує з головою, а коли раптом вдається зупинитися й озирнутися, розумієш, скільки всього недо-бачив і недо-відчув... близький мені Ваш вірш
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
