Сивий дніпровський туман
Приходить у наші сни.
Гетьманам спокою нема,
В небо дивляться із глибини.
Важка дніпровська вода,
Страшна як темная ніч.
У глибинах своїх вона
Сховала козацькую Січ.
Та нам не треба жалю.
Господь – допомога в біді.
Козак любить землю свою,
І з вірою йде по воді.
Свій хрест несе крізь віки
Україні – низький уклін.
Та на сполох б’ють козаки.
З глибини знову чути той дзвін:
«На білій дзвіниці дзвонар.
Він на батькових плечах колись
У спадок отримав цей дар:
«Сину, дзвони і молись!
За Україну святу!
За землю наших батьків!
За нескорену гідність оту!
За волю братів-козаків!»
Непохитно стоїть Божий дім.
Підступає до стріхи вода.
Вірний волає усім:
«Рятуйтеся, люди! Біда!»
Сивий Дніпро реве.
Не має вода берегів.
Страх за душу бере.
Пливуть тіла козаків.
Діти, жінки і старі
Любили свій край не на сміх.
Бачу – пливуть кобзарі.
Поглинула «гідра» усіх.
Дніпро в морі страшному зник.
Козацькі могили на дні.
Сивий туман привик
Чути, що ми не одні…
Господь сповіщує нас:
«Скоро наступить пора.
І я підніму всіх Вас.
З горою зійдеться гора!»
Зареве Дніпро з глибини
Так, як ніколи не смів.
Із сивої йдуть давнини
Гетьмани на ворогів.
На чужих і на своїх.
Свої ще страшніші чужих,
Бо живуть, зневажаючи всіх,
Руйнують душі дітей малих.
Знову биво вдарить у дзвін,
Випита чаша до дна.
Летять козаки навздогін,
Бо правда на світі одна.
Божому гніву нема берегів,
Ревучий реве не у сні.
З України святої жене ворогів
Господь на білім коні!
Цей голос приходить у сні:
«Я не забув про вас!
Моліться, люди усі!!!»
Господь порятує нас.
Густий дніпровський туман
Із сивої йде давнини.
Україно, не пий дурман.
Бережіть рідну землю, сини!
