Я люблю час за те, що він виточує у нас вічність
Крапля за краплею,
Падаючи на камінь
Нашого тіла.
А ззовні ми поростаємо мохом.
Ми каміння, яке поростає мохом,
Щоб колись злитися із землею
І нарешті стати зеленими.
Послухай краплю,
Як вона схлипує,
Мов Мойра, яка порвала нитку,
Мов арфістка, яка порвала струну.
Поглянь на краплю, яка вона антична,
Яка вона жива і красива.
Повік.
