Представ, що насправді стіни - обман.
За стінами крісла густо-багряні,
Жовті вогні в напівтемряві
Й мільйони людей уві сні.
Люди в театрі, мов ляльки безвольні,
Виконують роль під назвою "доля",
Історію творять йдучи за бажанням, -
Приречені за ним вічно іти.
І ті, хто є в залі, з нетерпінням чекають
Наступної сцени, чекають сердито нової промови
З словами терпкими про вічну любов...
Та чи ляльки можуть любити?
Завіса, антракт - розв'язка близька,
Та лиш завіси на місці лишились,
Адже смерть - це всього лиш контакт з наступним життям, -
Попереднє втомилось.
Однак діло лиш в тому, що це нове життя
Одразу в магічний театр втрапляє
І входить в сценарій що вічно іде,
Який вічно дивитись їм не набридає.
Адже люди у залі - це актори самі,
Що вві сні за собою з крісел наглядають.