|
Збірку громадянської лірики ГОРНИЛО, яку Ви тримаєте в руках, можна вважати продовженням збірки СПОЛОХ, що побачила світ якраз напередодні Майдану в жовтні 2013 року. В ній теж було «Слово від автора», тож це є продовженням попередньої розмови… І якщо назва попередньої збірки, художнє оформлення обкладинки та і самі вірші в своїй більшості були фактично (а тепер вже можна так говорити) пророцтвом буремних подій, то ця збірка є майже поетичною хронологією подій Майдану та Вітчизняної війни з Московією.
Саме так - війна, а не якесь там АТО! Адже сотні танків та бронетехніки, «Гради», «Смерчі», «Урагани» та «Буки» надані Московією; її солдати, справжня лінія фронту, тисячі загиблих та поранених, це вже ніяка не АТО, це війна! Ця війна зірвала маску з лицемірної, віроломної та підлої Московії і відкрила на це очі багатьом нашим громадянам. Нарешті скінчилася пісенька про дружбу і братній на-
род. Це було лише прикриття, використовуючи яке, Московія віками нищила все українське.
А якою може бути держава, вся історія якої побудована на суцільній брехні та фальсифікаціях. Брехні про колиску, спільне коріння,слов’янську спільноту, «ісконниє землі», третій Рим і сьогодні вже про «РуССкій мір». Пишу це слово саме так, через «СС».
Московія вже давно перетворилася в фашистську державу, виплекавши свою ідеологію – РАШИЗМ. Так було завжди, тільки раніше це хоч трохи приховувалося, а за сьогоднішнього режиму це стало вітриною імперії. Імперії, справжня назва якої Московія, адже такою вона залишилась по своїй суті, незважаючи на привласнення собі чужого імені. Щиро вірю, що наша боротьба призведе до розвалу цієї гидоти і я ще на власні очі побачу її безславний кінець. Але нам треба вже думати, що робити, щоби не завалило Україну уламками.
Та вражає інше! Україна, яку нищили віками, розкрадали та грабували, якій тихою сапою хотіли знов одягнути імперські кайдани, таки відбулася! Вражають зміни в свідомості людей буквально протягом року. Напевне, вже можна говорити, що в нас є НАРОД і є НАЦІЯ.
І, безперечно, в цьому є заслуга Майдану - унікального явища не тільки в нашій історії, але й світу.
Безперечно, попереду нас чекають важкі та страшні випробування. Перш за все тому, що іде війна і на Донбасі щоденно гинуть наші солдати – чиїсь чоловіки, сини, батьки. Війна з відмобілізованою, переозброєною і сильною армією московитів, військовий бюджет якої в цьому році більш як в двадцять разів перевищує наш, а про минулі роки взагалі мовчу. Але ми мусимо вистояти і перемогти. І запорукою цього є згуртованість народу, що виявляється в добровільних батальйонах, волонтерстві та всенародній підтримці. Це дійсно Вітчизняна війна. І ця війна ведеться не тільки на фронті, але і в економіці та в головах людей.
Але ця війна не повинна стати виправданням збереження старої системи, наскрізь прогнилої та корумпованої. Не хочу сприймати як належне, що через рік після Майдану не судили тих, хто давав і тих, хто виконував злочинні накази. Не судили шайку зека, вже не кажучи про їх арешт. Чому всім дали змогу безкарно втекти разом з награбованим; чому досі на посадах всі судді та прокурори? Цю систему неможливо реформувати! ЇЇ можна тільки знищити. Призначення на їх місце вчорашніх випускників вузів було б набагато ефективнішим, чим діяльність існуючих слуг Феміди. А реформи в державі взагалі ще не починалися… принаймі реальні.
Ми не маємо права допустити помилок 2004 року. Влада повинна постійно відчувати голос народу. І якщо вона бездіяльна чи злочинна – її треба змінювати. Ми не можемо чекати закінчення терміну, на який її обрали. Влада не повинна бути місцем для збагачення.
Ці всі теми, роздуми та переживання вилились у поетичній збірці, яку я вирішив назвати ГОРНИЛО. Адже спочатку Майдан, а згодом Вітчизняна війна проти рашизму дійсно стали тим горнилом, в якому переплавилася, загартувалася та повстала у всій величі, гідності і красі українська нація. Світ побачив справжню Україну з її непереборним прагненням до волі та свободи.
Я не міг навіть подумати, що за рік назбирається віршів на нову збірку. Але ці події знаходили такий відгук в душі, що не писати про це було просто неможливо. Хоч необхідно відмітити, що про події Майдану писалося якось набагато
леше, чим про війну. Собі це пояснюю величезною кільістю смертей, горя та болю.
Вірші в збірці розміщені в хронолоічному порядку написання відповідно до подій, за виключенням двох віршів на початку. Написаний раніше вірш «Іду по Києву, огидно…» був пропущений при формуванні збірки СПОЛОХ, тож я його долучив. А відкриває збірку вірш «Гадаєш, ти мене образив…», який став своєрідним символом прожитих подій. Написаний якраз напередодні Майдану, під впливом суцільних образ в соціальних мережах лише за те, що ти українець, як від «вати», так і від п’ятої колони. А це вже було тоді! Ідеологічна війна проти України, як і
справжня, велася і готовилася давно. Пам’ятаєте, як партія реіонів проводила в 2013 році мітинги проти примарного фашизму. Це ж відбувалося і в Московії… Тож,
щоб не сперечатися з кожним, вирішив написати поетичну відповідь всім і на всі випадки. Невдовзі цей вірш в соцмережах набув великої популярності, так як подібний негатив відчували до себе всі, хто був патріотом України. Ще більшої популярності він набув, коли почали зазначати, що його авторові 13 років! В такому вигляді його навіть розмістили на білборді в Полтаві.
На мою думку хтось при копіюванні цього вірша допустився помилки і
від повної дати написання (28.10.13 р.) залишив тільки13 р. Інші сприйняли це за вік автора, що значно сприяло швидкості його поширення, адже такі слова із
вуст хлопчини … Вийшла мимоволі така піар-акція, що кращої і годі було придумати. Це дійсно той величність ВИПАДОК, а може і сприяння вищих сил. Вірш виявився
дуже затребуваним і знайшов відгук в душах українців далеко за кордоном.
Мені пишуть у соцмережах, що вірші використовують як незаперечний
аргумент в суперечках з українофобами. Це надзвичайна відповідальність, коли посилаються на твою творчість, але це й підтвердження того, що люди відчувають те ж саме, що і я.
У громадянській поезії інколи доводиться вживати рідковживані слова. Але в цьому випадку без них неможливо обійтися, щоб виразно і влучно описати певне явище. Але, як на мене, тут ми не зовсім щирі. Так, наприклад всі ми розуміємо значення запозиченого слова «секс» і вживаємо його не соромлячись у формі іменника, дієслова, прикметника… Вважаємо за комплімент коли нас характеризують сексуальним(ою), сексапільною(им). А якби це сказати українсьою? Звичайно, використання таких слів в ліриці є неприпустимим, а в громадянській поезії інколи доводиться використовувати певні слова, які вважаються рідко вживаними. Та ви самі можете оцінити доречність їх вживання.
Звичайно, що хотілося багато про що сказати і поділитися. Але це складно зробити на відведених сторінках. Тож решта моїх почуттів, переживань та роздумів у віршах. Погодитись з ними, чи ні – Ваше право. Чи буде продовження, чи буде третя збірка? Не знаю. Вже писав, що ця війна спустошує душу. Тож якщо вона буде, то хотілося щоб вона була присвячена нашій ПЕРЕМОЗІ, розбудові Держави, вшануванню Героїв!
Слава Україні!
Мирослав Вересюк,
м.Вінниця
25.02.2015 р.
ID:
576388
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 22.04.2015 21:45:07
© дата внесення змiн: 19.12.2020 11:19:34
автор: Мирослав Вересюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
