Іде неоголошена війна
І дим пожарищ сонце закриває.
Відгомоніла ще одна весна,
А мати сина досі виглядає.
З далекої дороги його жде,
Сльозу втирає кінчиком хустини.
Здається їй, що він ось-ось прийде,
Хоч добре знає: у бою загинув.
Ні, нас не підкорити ворогам,
Пишайся, матінко своїм героєм-сином.
За незалежність неньки-України
Він свою буйну голову поклав.
