«І тоді ми пішли розійшлись хто куди
Пілігрими сумнівів вигнання...»
(Гійом Аполлінер)
На шляху
Хтось поставив тріснутий глек
Ліплений кульгавим гончарем
З сірої ірландської глини
На скрипучому колесі озер,
Замісивши мертву глину-прах на воді
З білої хмарини плачу.
Чому
Він лишив цей глек на перехресті
З надією наповнити його прощаннями?
А ми розходимось-розбрідаємось,
Самотні пілігрими віри рибалок,
Вояки зі старими ниючими ранами,
Повторюючи одне слово: «Ерінн»,
Солдати Долі,
Вдягнені в сині сорочки неба.
І тільки голоси бардів
Далекої епохи короля Домналла О’Нейлла*
Супроводжують нас – вічно самотніх
У нескінченній подорожі
Під тьмяними зорями.
І тільки голоси дерев шепочуть:
«Ерінн го бра!»
Примітки:
* - Домналл О’Нейлл – верховний король Ірландії, 956 – 980 роки правління.
Дуже сподобалось,Шоне! А от на мій погляд пілігрими не бувають самотніми, та може я й помиляюся, адже подорожі це ж дуже цікаво, і в цих мандрівках зустрічаєш цікавих людей, ведеш невимушені розмови, то ж, якщо навіть є самотність, вона зникає...Нових вам цікавих подорожей і вражень. З повагою, Валентина.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за відгук! У житті воно по різному буває... Особливо в житті пілігрима...
А що змінилося
за ці 100 літ -
А чи озера,
А чи ці скелі?
- Хіба що я,
Що в світ дивлюся...
Чи надивлюсь
На небесні зорі,
Так притягальні,
Не гомінкі,
Але разюче
Звуть миготінням:
Мов, "Ти тут був вже,
То ж не спіши,
Побудь ще
Пілігримом сумнівів
одвічних..."
З Великим Ювілеєм, Пане Маклехе - довгії літа.
Будьте завжди з нами!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00