«І тоді ми пішли розійшлись хто куди
Пілігрими сумнівів вигнання...»
(Гійом Аполлінер)
На шляху
Хтось поставив тріснутий глек
Ліплений кульгавим гончарем
З сірої ірландської глини
На скрипучому колесі озер,
Замісивши мертву глину-прах на воді
З білої хмарини плачу.
Чому
Він лишив цей глек на перехресті
З надією наповнити його прощаннями?
А ми розходимось-розбрідаємось,
Самотні пілігрими віри рибалок,
Вояки зі старими ниючими ранами,
Повторюючи одне слово: «Ерінн»,
Солдати Долі,
Вдягнені в сині сорочки неба.
І тільки голоси бардів
Далекої епохи короля Домналла О’Нейлла*
Супроводжують нас – вічно самотніх
У нескінченній подорожі
Під тьмяними зорями.
І тільки голоси дерев шепочуть:
«Ерінн го бра!»
Примітки:
* - Домналл О’Нейлл – верховний король Ірландії, 956 – 980 роки правління.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=573995
Рубрика: Верлібр
дата надходження 13.04.2015
автор: Шон Маклех