И эта удивительная игрушка, его
подарок: деревянный
меч, по которому
ещё долго стекала живица, –
ты помнишь?
Как туга голова в смерти, раз
она пропустила такую шутку!
А ступеньки, выдолбленные в пологом склоне
для матери, которая
уже не вставала с постели?
Отчего болезнь
оставалась глухой к этой
невинной магии, которой обернулась
вечная его непрактичность?
Вот мы в туче дыма и грохота
въезжаем в прихожую леса,
а он, придерживая одной рукой руль,
показывает в небе кречета.
Куда он исчез в этот день?
Как долго мы с братом ждали его и звали,
и слышали, как следом за нами из чащи
зовёт его кто-то третий.
Или мы, как и он, что-то тоже вынесли из юности?
Некий знак, по которому можем снова в неё зайти
ненадолго? А какой у него был пропуск?
Ночные гонки без фар, деревянные мечи,
плавание нагишом в ещё ледяной воде?
Были
и тяжёлые времена, и были минуты отдыха, были пробитые
баки, из которых вытекали бензин и масло, оставляя
на земле несмываемую подпись, были
дети его детей, – они снова командовали прилётами
ангелов, – и долгое угасание мамы, и дух её,
поднимавшийся по склону,
и тяжёлый неблагодарный труд
в старости, и память, которая умножает все контуры,
и возвращение давних привычек, по-стариковски упрямое и
жизнерадостное, к примеру, рыбная ловля до поздней ночи,
когда солнечный диск всё ниже, и тень отца,
дремлющая над удочкой, доходит до самых наших
стоп, не позволяя
ни уснуть, ни сосредоточиться,
и была потом
внезапная вспышка, когда отец включал освещение в спальне,
под утро придя оттуда, из своего места над водами,
улыбающийся, с ведром,
почти полностью пустым.
(Перевёл с украинского Станислав Бельский)
----------------------------------------------------------
БАТЬКО
І та дивна іграшка, його
подарунок: дерев’яний
меч, по якому
ще довго стікала живиця, –
ти пам’ятаєш?
Яка туга́ голова в смерті, що
вона пропустила цей жарт!
А східці, видовбані в пологому схилі
для матері, яка
вже й не вставала з ліжка?
Чому хвороба
лишилась глухою до цієї
невинної магії, якою обернулася
вічна його непрактичність?
Ось ми в хмарі диму і гуркоту
в’їжджаємо в передпокої лісу,
а він, тримаючи однією рукою кермо,
показує в небі кречета.
Куди він зник того дня?
Як ми з братом довго чекали його і кликали,
чуючи, як слідом за нами з гущавини
кличе його хтось третій.
Чи ми, як і він, щось винесли з юності?
Якийсь знак, за яким знову зможемо в неї зайти
ненадовго? А яка була в нього перепустка?
Нічні гасання без фар, дерев’яні мечі,
плавання голяка в крижаній ще воді?
Були
й важчі часи, і були хвилини розради, були пробиті
баки, з яких витікали бензин і мастило, лишаючи
на землі свій незмивний підпис, були
діти його дітей, що знову командували прильотами
ангелів, і довге згасання мами, і дух її, що
піднімався схилом,
і важка непочесна робота
на старість, і пам’ять, яка всьому помножує контури,
і повернення давніх звичок, по-старечому вперте і
життєрадісне, як-от рибалка до пізньої ночі,
коли сонячна куля все нижче, і тінь його,
задрімала над вудкою, доходить до самих наших
стіп, не дозволяючи
ні заснути, ні зосередитись,
і був потім
раптовий спалах, коли батько вмикав світло у спальні,
під ранок прийшовши звідти, з-над вод,
розсміяний, із відром,
майже цілковито порожнім.
ID:
573907
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 12.04.2015 16:44:22
© дата внесення змiн: 12.09.2018 19:02:14
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
