Она едет на раме, как птица, которая
ненадолго присела на ветку: раскрасневшаяся, оперённая,
с двумя сомкнутыми
коленками – они шлют сладкие позывные
водителям встречных грузовиков.
Его видим неясно, зато слышим,
как его фляга постукивает о седло при каждом обороте
педалей. Мурлыкает мелодийку,
с какого фронта он её привёз? Здесь такую не знают.
Она держит в горсти лесные орехи и угощает его,
не оборачиваясь, – точнее, подносит их наугад, а он
ловит орехи губами, похожими
на простроченную коричневую заплату.
Обратно, со станции, она вернётся одна,
больше похожая на бумажную фигурку,
сухая, ровная, двумерная,
привыкшая управляться с этой любовью, как
с добыванием обеда из ничего –
горстки чая и двух картошек.
Будет ехать сквозь первые удары дождя,
перематывая ногами засвеченную плёнку, бесконечный
пустой кадр, в котором он когда-то вбежал в гостиную
и долго кружил её в объятиях.
Вот он, праздный язык любви, торгующейся с надеждой,
как одноногий стул с печкой: ещё хоть до полудня
не беспокой, если уж не дано мне
пережить эту ночь.
(Перевёл с украинского Станислав Бельский)
-----------------------------------------------------
ЗАКОХАНІ НА ВЕЛОСИПЕДІ
Вона їде на рамі, як пташка, що
ненадовго присіла на гілку, роздмухана і оперена,
з двома стуленими
колінцями, що шлють солодкі позивні
водіям зустрічних вантажівок.
Його бачимо невиразно, зате чути,
як фляга його постукує об сідло з кожним натисканням
педалей. Мугикає мелодійку,
з якого фронту він її привіз? Тут такої не знають.
Вона тримає у жмені лісові горіхи, частує його,
не обертаючись – точніше, підносить їх навмання, а він
ловить горіхи вустами, що нагадують
брунатну поторочену латку.
Назад, зі станції, вона вертатиметься сама,
більше схожа на фігурку з паперу,
суха, рівна, двовимірна,
звикла вправлятися в цій любові, як у
добуванні обіду з нічого –
жменьки чаю і двох картоплин.
Буде їхати крізь перші удари дощу,
перемотуючи ногами засвічену плівку, безкінечний
порожній кадр, у якому він колись забігав до вітальні
і крутив її довго в обіймах.
От, пуста мова любові, що торгується із надією,
як одноногий стілець із пічкою: ще хоч до полудня
не чіпай, якщо вже не дано мені
пережити ніч.
ID:
573899
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 12.04.2015 16:02:14
© дата внесення змiн: 28.09.2018 18:46:46
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
