Та я помилилась,бо щастя розп’ято
Твоєю байдужістю й кількістю зрад.
Вже висохли сльози і я вже не плачу,
Це в оці пилинка і це півбіди ,
Тебе вже не зміниш,тож я не пробачу,
Не буває в болоті смачної води.
Ти клявся-божився, що лиш мене любиш,
Та марно шукати чесноти твої,
З тобою не знайдеш,скоріше загубиш
Мої сподівання й надії мої. Тебе я кохала і вірила свято :
Немає для щастя дороги назад,
Собі я і людям признатись боялась,
Що щастя й кохання повз мене пройшли,
Тому я щоночі слізьми умивалась
Скорбота і смуток мене вже знайшли.
(Лесь Лугинський )
