Торкнувся ключиці метелик крилом,
Укрив сонне тіло м’яким полотном.
В махрових обіймах гойдає мене
Тихіше й тихіше… от−от, і засне.
Прийшли слоненята під віки мої,
З рахунку збиваюсь – гудуть солов’ї.
На крила їм впали дівочі думки,
У сон літні мрії понесли пташки.
А там свіжим сяйвом ромашки цвітуть,
На дереві сойки гніздечко плетуть,
Запахла трава під ногами м’яка,
У цвітові білім гілки вишняка.
Та, раптом , під’їхав великий КАМАЗ
І сонце затьмарив терпкий його газ.
Застрягли в асфальті кінцівки мої,
Відходи заводів течуть по землі..
Похмурі будівлі укрили мій сад,
Тримають між стінами плавлений чад.
Бензиновий запах , летить в очі пил,
Від спеки та спраги забракло вже сил.
На вулиці люду − нема де ступнуть.
Брудні, жовтолиці ідуть та ідуть…
Малі дітлахи, молоді юнаки,
В цім місці народ не старіє, таки.
Та знов, соловейкова пісня дзвенить,
І вирвались ноги з асфальту в цю мить.
Взяла мене птаха й віднесла у час,
Де ця біда ще не торкнулася нас.
Відкрилися очі.. і біль ріже їх:
Яка земля внуків чекає моїх?