Окраєць сиротливо на столі,
Державна пайка, життєдайні грами.
На жовтих фото – діточки худі,
У дитбудинку, без тепла, без мами.
Страшні тридцяті. Хто їх пам’ята?
Упали фактом в не святі скрижалі.
Чи ж осінь тоді була золота
Для спухлих тіл, для думки у тумані?
Чи ж правда то ? Сміється чорнозем.
Це ж ця земля європи годувала.
Не гоїть ран і не виходить з тем
Рік тридцять третій, сталінська навала.
Залізне пруття – нишпорка на схрон,
Вечірня каша хлюпнулась собакам,
Голодні всі, голодний навіть сон
Обдертого до липки неборака.
Було усе. І люди у котлі,
А жах серця закручував у вузол.
Та все ж стоїть хлібина на столі,
Дає життя надії, праці, музам.
Бо не на все міняються смаки,
Минуле мудро пам’яттю окрає.
Хліб не бува ні легким, ні важким.
Він або є, або його немає.
