я памятаю як впеше ти сказала-хочеш сина?
як блискавична закарбована хвилина
їсть зараз душу в ніч осінню
коли один а ти із ни у відні
тоді я не зважав що ти чекала
коли животик ніжно огортала
як грубо я сказав мені не треба
та пізно я почав тепер просити в неба
ви в чотирьох знайшли свій шлях у щастя
коли дивлюсь як краще мені впасти
піти туда куди відправив сина
піти без прощеня -я не людина
давно це було але ніби вчора
сльоза солона скинута прозора
рішив я нашу долю без вагання
вже два століття згублений коханням
чекаю судо у пустій квартирі
де промінці коханням всі були налиті
де ти сказала -хочеш сина?
запізно сказав я так ! моя єдина
